«Гнiваючись, не грiшiть» (Еф. 4:26) – читаємо у Посланні апостола Павла до Ефесян. Невже Біблія дозволяє гніватись? А як же бути з твердженням, що гнів – це одна з пристрастей? 

Всі ми – живі люди, і цілком нормально, коли нам не байдуже, коли ми на щось реагуємо, відчуваємо і переживаємо певні емоції, почуття. Все, що відкрито і даровано нам Господом у матеріальному й духовному вимірах, є не випадковістю, а продуманістю Промислу Божого. Гнів проявляється як емоційна реакція, протест внаслідок несприйняття чого-небудь, який виявляється активним невдоволенням, роздратуванням. Невже, коли коїться щось погане, ми не маємо права гніватись, не можемо виявляти своє обурення? Водночас, саме через гнів стається й багато лиха: псуються стосунки, виникає насилля, руйнуються сім’ї, розпалюються конфлікти… Тож де ця межа?  

На щастя, слово Боже нам завжди допоможе. Біблія подає нам поняття праведного гніву: Господь наш Ісус Христос гнівався, пророки і святі теж гнівалися… Але: той гнів – приклад ревного захисту Істини, заради спасіння людських душ, і жоден з тих прикладів не стосувався егоїстичних цілей, лише – захисту інших людей чи духовних цінностей. 

Такий праведний гнів мав Ісус Христос, коли виганяв торговців із храму Божого в Єрусалимі: «І, зробивши бич з вірьовок, вигнав з храму всіх, овець і волів; і розсипав гроші міняльників, а столи їхні поперекидав» (Ін. 2:15), а також коли картав фарисеїв у синагозі Капернаума: «І, глянувши на них з гнівом, засмучений закам’янілістю сердець їхніх…» (Мк. 3:5). Таким гнівом гнівався і Мойсей, коли спустився з гори Синай і побачив, як його народ танцює й поклоняється золотому тельцю, тоді він від обурення навіть розбив об землю скрижалі із заповідями Божими… 

Прикладів праведного гніву знаходимо і у Старому, і в Новому Завіті багато. Такий гнів викликаний істинною любов’ю до Бога і ближнього, він не засліплює, не містить в собі ненависті, не чинить зла ближньому, не розбурхує і не тягне за собою інші гріховні дії – лють, що засліплює розум і серце, дошкульні суперечки, лайливі, жорстокі слова, кривдження, наклепи, осуд, злопам’ятність, ворожнечу, помсту. Саме такими є наслідки гніву сучасної людини – вони руйнують, а не творять, мають на меті завдати шкоди, принизити, скривдити іншого, а не спасти, допомогти. Саме тому маємо застереження для усіх нас: «Усяке роздратування‚ i лютiсть, i гнiв, i крик, i лихослiв’я з усякою злобою нехай будуть знищенi у вас; а будьте один до одного добрими, милосердними, прощайте один одному, як i Бог у Христi простив вам» (Еф. 4:31-32).

Аби вберегти нас від спалахів руйнівного гніву, Священне Писання застерігає, насамперед, від поспішності: «Кожна людина нехай буде скорою на слухання, повiльною на слова, повiльною на гнiв, бо гнiв людини не творить правди Божої» (Як. 1:19-20). А також – від злопам’ятства: «Нехай сонце не заходить у гнiвi вашому» (Еф. 4:26). Святий апостол Павло радив: «Не звеличуйте себе, а наслiдуйте смиренних; не будьте зарозумiлi; нiкому не вiдплачуйте злом за зло, але дбайте про добро перед усiма людьми. Якщо можливо i залежить вiд вас, перебувайте в мирi з усiма людьми. Hе мстiться за себе, улюбленi, а дайте мiсце гнiву Божому. Бо написано: «Менi відомщення, Я віддам», – говорить Господь» (Рим. 12:16-19).

Перемагаймо грішний гнів – лагідністю. Як заспокоїти дитину, що вередує і плаче? Обійняти, щоб вона відчула тепло і безпеку, підтримку. Якщо кричати і лаяти її у відповідь – чи заспокоїться вона? Лише смиренною лагідністю можна загасити те палаюче вугілля гніву, яке пече й кипить всередині душі. Святитель Іоан Золотоустий радить: «Перемагай злого добром, заохочуй до добра його, розірви гнів смиренням… Навіть і звірі змінюються перед людською лагідністю… Не будь сварливим з таким (гнівливим) і не виставляй гніву проти гніву, а ухилися, як мудрий керманич ухиляється від небезпечних скель». Нехай усі випробування нас лише загартовують! 

Митрополит Епіфаній,

Предстоятель Православної Церкви України