Коли сім'ї не зловживають страхом, наприклад – страхом покарання, тоді в дитини немає причин проявляти агресію та погану поведінку.

Натомість сувора авторитарна дисципліна – це спосіб тиску на дитину. Фактично дитина обслуговує неусвідомлені страхи батьків на шкоду собі та своїй свободі на самовираження.

Діти не народжуються поганими! Часто дорослі створюють умови, за яких дитина засвоює, що з нею щось не так. Це заважає їй у житті. Коли дорослий (тато чи мама) незадоволений собою, то він обов'язково спроектує (віддзеркалить) нелюбов до себе на свою дитину. Невдоволений дорослий шукатиме недоліки в слабкому (у своїй дитині), щоб за рахунок його почуватися сильніше, краще, важливіше, корисніше.

З цією егоїстичною метою використовуються різні види покарань. Але було б справедливіше замість покарання дитини карати себе. Заберіть у себе телефон на два місяці. Дайте собі по дупі. Позбавте себе того, що любите. Чим дитина гірша за вас? Чи гірше лише тому, що її мозок ще у процесі дозрівання?

Покарання не допомагає! Ви просто маніпулюєте страхом дитини та притупляєте емпатію. Покарання створює дистанцію між дитиною та вами, спотворює довіру, підтримує агресію, знижує самоцінність дитини, вбиває ініціативу. Покарання не виховує, а створює ілюзію впливу.

Караючи дитину, ви лише знижуєте свою напругу від агресії. Ви допомагаєте собі. Мстите та отримуєте задоволення. Але при цьому страждає ваша дитина.

Виховання дітей можливе лише у спілкуванні за допомогою чуйності та емпатії. За допомогою проведеного часу разом, ненав'язливих розмов, прийняття, підтримки, опори. Дитина обов'язково це оцінить і буде чути вас. Зрештою і їй, і вам буде добре.

Працювати треба над собою, а не над дитиною. Це складно. Але можливо.

«Немає важких дітей, є лише важкі батьки. Краще сказати, що є просто важке людство» (А. Нілл).

Наталія Простун, дитячий та сімейний психолог,

керівник Інституту ментального здоров'я та розвитку особистості