Проблема домашнього насильства залишається непопулярною темою в релігійних громадах. Однак це не означає, що сім'ї віруючих людей не страждають від цього негативного явища і мають достатньо знань і навичок, як вирішувати конфліктні ситуації в стосунках без насильства.

Релігійним діячам слід звертати увагу на проблему домашнього насильства у проповідях і під час душпастирської роботи з такою метою:

1. Щоб не приховувати насильство, а називати його неприйнятним явищем, яке не може бути виправдане жодними благими намірами. 

2. Помилково вважати, що замовчування домашнього насильства може врятувати шлюб чи убезпечити дітей від переживань у зв'язку з розлученням подружньої пари, адже не зупинене чи не покаране насильство з часом набуває все більших масштабів і наносить набагато більших психологічних і фізичних травм як подружжю-жертві, так і дітям.

3. Своєчасна реакція на домашнє насильство - це не атака на сім'ю, а спосіб мінімізувати негативні наслідки для обох з подружньої пари (і для жертви, і для агресора), а також для їх дітей.

4. Коли зло буде називатися злом, тоді очевидці домашнього насильства (діти чи інші родичі) не перебуватимуть у конфлікті зі своєю совістю та цінностями, сформованими на підставі Священних Писань.

5. Тим самим замість звички терпіти насилля, сформованої внаслідок тривалого панування тоталітарної радянської влади, у релігійній громаді буде формуватися здорова культура несприйняття поведінки, яка зневажає Богом дану гідність людини, її цінність і унікальність.

6. Культура поваги до гідності, цінності та обдарованості кожної людини, незалежно від її статі, доходів та соціального статусу, буде сприяти зміцненню сімей та вихованню дітей у атмосфері любові, яку вони зможуть зберегти для власного шлюбу.